Е к с к л ю з и в н и й
Новорічно – Різдвяний рецепт

відвідувачам сайту і нашим шанувальникам !

Беремо дванадцять місяців року і добре очищуємо їх

від заздрості, ненависті, смутку, жадності, впертості, егоїзму, байдужості.

Кожен місяць розрізаємо на три рівні частинки, при цьому уважно дотримуємося пропорції, щоб кожен день був заповнений роботою не більше ніж на третину, а решта – дві третини – була заповнені радістю, гумором і веселістю.

Додаємо три повні (з верхом) ложки Оптимізму, велику жменю Віри, ложечку Терпіння, декілька зерен Терпимості і, нарешті, щіпку Ввічливості і Порядності.

Всю суміш, що вийшла, заливаємо зверху ЛЮБОВ’Ю!
Тепер, коли страва готова, прикрашаємо її пелюстками квітів, доброти і уваги.

Подавати щодня з гарніром з теплих слів і сердечних усмішок, що зігрівають серце і душу.

Смачного Вам бажають

Валентина та Ярослав ТЕПЛІ- дует «Червоне та Чорне«.

ІнтерНаціональна соціальна мережа «Мой мир»

ІнтерНаціональна соціальна мережа «Однокласники.UA»

ІнтерНаціональна соціальна мережа «В Контакте»

Інтернет – Спільнота артистів «Я-звезда»

Ця благословенна земля більш чим 60 років тому прийняла насильницьки вигнаних зі своїх етнічних українських земель Лемківщини, Надсяння, Підляшшя та Холмщини (коли вже наші журналісти вивчать свою історію і не будуть плутати у своїх репортажах депортацію етнічних українців у 1944-1946 рр. з території Польщі на схід, на Україну, з Акцією «Вісла» 1947 року – внутрішньо польською депортацією етнічних українців на захід Польщі, на так звані землі одзисканє, котрі відійшли їй від Німеччини). І вже вшосте тут, на стадіоні  с. Нагірне Самбірського району Львівської області, проходить Фестиваль лемківської культури «До тебе лину, моя рідна земле». Організаторами цього народно-мистецького заходу є Самбірська районна рада та державна адміністрація, Ралівська сільська рада і районне товариство «Лемківщина».

Фестиваль відкрили своїм благословенням священики, а також було запалено традиційну лемківську ватру. Присутніх привітали голова районної ради Ігор Максимів, перший заступник голови РДА Ігор Несторак, голова районного товариства «Лемківщина» Михайло Шпак.

Насиченою була концертна програма. У ній взяли участь та виступили не лише популярні місцеві шанувальники лемківської народної творчості, але й гості. Серед запрошених, зокрема, лемківський народний хор «Радоцина» з м. Пустомит Львівської області (керівник Любомир Грицевич), народний хор «Лемківська студенка» (керівник Остап Сальва) та гурт «Бориславські батяри» з м. Борислава Львівської області тощо.

Безперечно, окрасою свята став виступ «Червоне та чорне» – етно-фольк дуету з м.Житомира. Публіка радо зустріла Ярослава та Валентину Теплих. Незважаючи на реабілітаційний процес після важкої операції, пан Ярослав не міг не відгукнутися на прохання організаторів свята, бо серед прекрасної публіки було багато родичів, однофамільців, тих, хто з гордістю носить прізвище Теплий, котре було поширене серед жителів с. Босько Сяноцького повіту, що на теренах Польщі і котрі були депортовані у 1945 році на Україну. Прізвище згадується в Австрійському кадастрі 1787 року.

Виступ, як завжди високопатріотичний, сповнений енергетики, характерної для дуету, пронизаний любов’ю та повагою до глядача, діалоги з ним між піснями – все це, безперечно, було щиро прийнято своєрідною багатотисячною глядацькою залою під небом Галичини, якою у цей недільний день став місцевий стадіон. Глядачі тепло сприйняли як українські лемківські народні пісні у виконанні дуету, так і авторські пісні Ярослава Теплого, багато з котрих вже стали народними. Інтересно зазначити, що над ватряним полем довго стояла потенційно дощова хмара, котра під час виступу дуету «Червоне та Чорне» розсіялася і щезла. Майже як у пісні Ірини Алегрової » я хмари розведу руками «. Після виступу була імпровізована фотосесія з шанувальниками, родичами, друзями, однокласниками, котру провів знаний львівський фотограф Віктор Солинко.

Як завжди, на висоті були «господині свята», ведучі Люба Тепла та Марія Ванів.

Варто відзначити, що фестиваль з року в рік стає вже більш організованішим, розвивається його інфраструктура. Фестивальна сцена стала вже капітальною,облаштовано містечко майстрів та торгові ряди, ятки, де учасники та гості фестивалю змогли придбати нові видання на теми депортації, карти Лемківщини, вироби народних умільців, сувеніри.

Та все ж головними, на наш погляд, були спогади про ті трагічні роки депортації, рідні лемківські пісні, танці, гуморески, які оживали як на сцені, так і у колі друзів. В очах багатьох сивочолих депортованих переселенців був і біль, і смуток, і радість. Адже на сцені ожило те, що їм таке близьке, рідне, дороге і незабутнє.

Були концертні виступи – на фестивалях, народних, корпоративних та релігійних святах, днях міст. Були різні сцени і різні партнери по сцені. Були різні зустрічі на концертно-гастрольних дорогах. Все було і минуло як літо.

Описувати це ВСЕ немає менсу. Хочеться лише згадати про те, що залишило слід в душі, слід у серці.

Вже не один рік триває співпраця і просто людська дружба між дуетом «Червоне та чорне» та регіональним міжрайонним лемківським товариством «Бескидське земляцтво» з Івано-Франківщини, яке очолює великий патріот України та Закерзоння Юрій Марканич.

Прекрасною традицією товариства стало встановлення Хрестів Пам’яті жертвам депортації на місцях українських церков та цвинтарів Закерзоння,що є вшануванням пам’яті краян, які знайшли вічний спокій у своїй прабатьківській землі. Це є ще і своєрідними знаками, які вказують, де були українські села, і де закопані в землю сотні українських селян. З 2007 року поставлено Хрести Пам’яті у селах Присліп-Криве, Струбовисько, Ветлина Лісківського повіту, що на теренах Польщі. Тепер настав час сіл Смерек та Довжиця.

Ось в цих громадських акціях, і не тільки, взяли активну участь Валентина та Ярослав Теплі, як очільники Житомирської обласної організації Всеукраїнського товариства «Лемківщина».

Прекрасні краєвиди вічнозелених Бескидів відкрилися присутнім при встановленні Хреста пам’яті у с. Довжиця. Після закінчення Святої Літургії, отець д-р Мирон Михайлишин звернувся до Валентини та Ярослава Теплих, вже як  до дуету «Червоне та чорне» з проханням заспівати українську пісню.  І до небес, над плаєм, над горами, до щему в горлі, вперше за більш чим 60 років, полинули прекрасні пісні України. Незабутній момент, незабутні враження…

Продовженням офіційно-творчої поїздки до Польщі стала участь в урочистому відзначенні 180-річчя Церкви Успення Матері Божої у сусідньому містечку Балигрод , зініційованому Товариством з врятування цієї Церкви у Польщі та «Бескидським земляцтвом» з України. Багато людей і сил було долучено на виведенні цього прекрасного пам΄ятника сакральної культури з консервації і піддання його реставраційним роботам, котрі продовжуються і донині. У специфічних умовах реставрації було проведено урочисту Святу Літургію священиками як римо-католицької, так і греко-католицької, церков.

Після урочистостей у церкві, в приміщенні глядацької зали Центру культури міста Балигрод відбувся святковий концерт, в котрому виступили прекрасні колективи - дитячий зразковий ансамбль «Маленькі бойки» з смт Перегінське Рожнятівського району Івано-Франківської області (керівник – Наталія Шпак), що прибув зі святкування на Сорочинському ярмарку, віртуозний ансамбль народної музики «Дивограй» Рожнятівської школи мистецтв(керівник – Михайло Турчин),

прекрасний виконавець – протоієрей, отець Вітольд Левицький з міста Долина Івано-Франківської області та етно-фолк дует «Червоне та Чорне» у складі лауреатів Міжнародних пісенних конкурсів Валентини та Ярослава Теплих з міста Житомира.

Концерт був тепло сприйнятий вдячними глядачами, бо всі виступи були не тільки високопрофесійними, а й високопатріотичними.

Було приємно також побачити на заходах старих знайомих як представників ЗМІ, серед котрих і «Радіо Жешув, котре регулярно і постійно висвітлює українські імпрези в Польщі,

так і офіційних осіб  – голову Світової Федерації Українських Лемківських об’єднань Володимира Ропецького, голову Рожнятівської РДА Івано-Франківської області Романа Новицького, голову Брошнів-Осадської селищної ради Володимира Боровича, голову управи в Сяноці Об’єднання Укранців у Польщі Богдана Юрчишина, а також багатьох інших.

Приємно також було познайомитися з палкими шанувальниками дуету «Червоне та Чорне» – родиною Дибайло, що зараз проживає у м. Тонгерен, провінція Ле Бург, Бельгія. Батьки Гані Дибайло, з дому Шпинди, були виселені з с. Воля Петрова Сяноцького повіту, а професорська сім’я Богдана Дибайло була змушена виїхати з окупованого Львова у 1943 році.

Радісно від того, що творчість дуету «Червоне та Чорне» люблять і шанують у Бельгії.

Взагалі, що там казати, літо для Валентини та Ярослава Теплих вийшло насиченим і багатим на різні життєві враження, за що йому, літу, і Богу – щире ДЯКУЮ.

А тепер – здрастуй, осінь !

Криза відбилася і на його проведенні, і на його наповненості. Це був, на думку Валентини та Ярослава Теплих, найгірший зі всіх їхніх фестивалів і, напевно, найгірший за свою історію.

«Червоне та Чорне» щиро вдячні за підтримку  своїм шанувальникам, котрі поприїжджали зі всіх усюд, за спілкування з ними, лемківській родині, особливо землякам-краянам – вихідцям з с. Босько Сяноцького повіту, Лемківщина,  що на теренах Польщі, звідки у 1945 році був виселена родина Теплих. Низький уклін всім хто залюблений в лемківську пісню і шанує культуру свого народу.

На жаль, ці слова не адресуються міському голові міста Монастириська Володимиру Геді та керівнику фірми «Захід-шоу», народному артисту України Богдану Сташківу.

Лемківске Боже заплат! львів’янину Тарасу Демчишину (http://www.youtube.com/user/tarasdem)  за фіксацію для історії інтересних подій на дорогах нашого життя

Щирий патріот лемківського відродження на Україні  Іван ЧЕЛАК, член Київського товариства «Лемківщина» ім. Богдана-Ігоря Антонича та Фундації дослідження Лемківщини, надав  власні автентичні речі з лемківського чоловічого одягу – гуньку та лейбик як зразок для пошиття власних Ярославу Теплому. Коли він їх приміряв, то з’явилася спокуса зфотографуватися, що і було зроблено.

Більше детальніше з лемківським одягом можна познайомитися на Першому Національному Етнічному Порталі www.lemky.com.

Щира подяка прекрасному житомирському фотографу  Андрію Карповичу.

Імпровізована фотосесія Валентини та Ярослава Теплих в автентичних лемківських народних строях.

Фотограф Андрій Карпович.

Щира подяка Івану ЧЕЛАКУ, члену Київського товариства «Лемківщина» ім. Богдана-Ігоря Антонича та Фундації дослідження Лемківщини за підтримку та сприяння .

керівнику жіночого вокального ансамблю у 70-80 рр., викладачу постановки голосу Житомирського культурно-освітнього училища.  Серед її учнів – багато тих, хто навіть у нинішній скрутний час залишився вірним своїй професії.

На сьогоднішній день, на превеликий жаль, збереглося лише п’ять аудіозаписів пісень цього колективу. На три з них зроблені знімкокліпи.

Ви маєте можливість почути у виконанні самодіяльних співачок (дай Боже нинішнім професіоналкам – «зіркам української естради» – співати на такому рівні) вальс Арчібальда Джойса «ОСЕННИЙ СОН» , вальс Йоганна Штраусса-молодшого «ВЕСНА» та єдину пісню про конструктора перших космічних кораблів, уродженця м. Житомира, Сергія Павловича Корольова «ЗОРИТЬ У НЕБО КОРОЛЬОВ».

Богдан Лєпкий

Душу переповнюють почуття, коли чуєш українську народну пісню. В яку б місцину нашої неньки -України не поїхав, завжди переконуєшся, що кожен район, село – це скарбниця національного етносу. Поєднавши його воєдино, ми маємо українську культуру, частинку її – народну пісенну творчість.

Дякуючи долі, мені пощастило познайомитись і співпрацювати з житомирським родинним дуетом «Червоне та Чорне», який, в основі своєї творчості, пропагує пісенне надбання української лемківської культури.

Вивчаючи творчість лемків-українців, я не раз запитував себе, а що ж це за таємнича етнічна група людей, пісні яких співають на всіх континентах Землі, а історію якої або ховають, незрозуміло від кого, або забувають з нашою українською сором’язливістю.

Для тих, хто випадково не знає про українців – лемків, то розкажу, що з давніх-давен вони заселяли територію в центрі Європи, по обох схилах Карпатських Бескидів. Майже половина етнічних земель лемків припадає на нинішню територію Польщі – від річок Солинки і Сяну на сході до Попраду і Дунайця на заході. У Словаччині вони простелилися південними схилами Карпат. Лемківськими є також Великоберезнянський і Перечинський, частково Свалявський, Іршавський, Мукачівський та Ужгородський райони Закарпатської області України. Предками лемків науковці вважають слов’янське плем’я білих хорватів, яке населяло Карпати і Прикарпаття: представники племені, емігрувавши та змішавшись з іншими східносло’вянськими племенами, прийняли також назви русів, русинів, тобто мешканців Київської Русі. Протягом віків на долю лемків випало чимало випробувань. Після розпаду Київської держави, а потім її правонаступника – Галицько-Волинського князівства, Лемківщину неодноразово завойовували, ділили іноземні поневолювачі. Та найтрагічнішими для лемків події відбулися у сорокові роки минулого століття, коли внаслідок змови Радянського Союзу та Польщі значну кількість лемків переселено (депортовано) до західних воєводств Польщі та в Україну ( Львівську, Тернопільську, Миколаївську і Херсонську області). Але навіть за таких умов нескорені верховинці зберігають свою самобутню ідентичність, а разом з етнографічною назвою лемки вживають етноніми русини, а в новітні часи – українці, підкреслюючи таким чином належність до українського народу.

Чим жорстокішими були умови життя, тим більше українці-лемки тяжіли до національного самозбереженняч, до своєї культури. Своєрідною є лемківська пісенність в багатому суцвітті української народної творчості.

Відома українська письменниця – дослідниця творчості лемків Софія Гриця пише: «Лемківська пісня лаконічна у виразах, винахідлива у формі. Вона не відчула на собі потрясінь козацьких воєн, стихій неозорих степів, але вона по-своєму уславила любов українського народу до рідної землі. Лемківські пісні наскрізно пройняті жартівливими, фривольно-пародійними настроями, що навіяні артистичним світосприйняттям». Коли вчитуєшся в тексти лемківських пісень, то розумієш, яку велич української душі вони в себе увібрали.

В сучасній Україні, особливо в місцях компактного проживання лемків, є творчі колективи та виконавці, котрі пропагують пісенну і традиційну творчість лемківської культури. Для Полісся ця культура не характерна. Але саме тут, на Житомирщині, зародився творчий колектив, завданням і ціллю котрого стала саме пропаганда і популяризація української лемківської пісенної культури, її оновлення. Родинний дует Валентини та Ярослава Теплих „Червоне та Чорне” став саме тою унікальною суспільно – культурною, мистецькою формацією, котра в умовах історично-національного, культурного невігластва по відношенню до свого ж таки українського етносу – лемків – в Центральній та Східній Україні, не маючи підтримки як з боку державних, так і громадських, організацій, зробила цю діяльність справою свого життя. До речі, Ярослав Теплий народився в Івано-Франківську, дитинство промайнуло на Самбірщині, що на Львівщині, куди його батьки були переселені в 1944 році з території Польщі (с. Босько Сяноцького повіту).

Нелегка доля спіткала Ярослава. В 1974 році помирає його батько і він переїжджає до Житомира. Після закінчення школи, вступає до Житомирського культурно-освітнього училища. Служить в Збройних силах СРСР. Закінчує Рівненський інститут культури. Одружившись з чарівною полісянкою Валентиною, в лютому 1982 року дебютують на сцені, як родинний дует.

Ярослав Теплий  на Далекому Сході  керував хоровою групою Північно – Курильським ансамблем пісні та танцю, громадською організацією – товариством „Україна”.  Делегат І Міжнародного конгресу українців у 1992 році.

Як композитор, фольклорист, етнограф, поет та виконавець відомий в Україні та за її межами.

Родинний дует „Червоне та чорне” – лауреат та учасник Міжнародних конкурсів та фестивалів – „Пісні Тихого океану”, ХІІІ Міжнародного фестивалю української культури в Сопоті, Міжнародного фестивалю родинної творчості „Мелодія двох сердець”, ХХ Міжнародного фестивалю лемківської культури „Лемківська Ватра”, Всеукраїнського фестивалю лемківської культури „Дзвони Лемківщини”, Всеукраїнського фестивалю сімейної творчості „Родинні скарби України”, святкового концерту на Конгресі Світової федерації українських лемківських об’єднань (СФУЛО) на Майдані Незалежності в Києві та ін.

За вагомий особистий внесок у виховання дітей у сім’ї, підтримку та розвиток традицій, спрямованих на зміцнення сімейних відносин, підвищення авторитету української родини і створення умов для духовної єдності поколінь, Державний комітет України у справах сім’ї та молоді нагородив Валентину та Ярослава Теплих Почесною відзнакою „ За відповідальне батьківство”..

До того ж, хотілося б відмітити такий унікальний і непомітний для багатьох факт як те, що Валентина та Ярослав Теплі є єдиним в Україні творчим колективом, в складі котрого співають люди, котрі мають офіційний статус «чорнобильців». Ярослав приймав участь в ліквідації наслідків найбільшої в світі техногенної катастрофи – аварії на Чорнобильській атомній електростанції, а Валентина – є постраждалою від цих наслідків. Родина Теплих, включаючи і їхнього маленького сина Олега, на той час проживала і працювала в Народицькому районі Житомирської області – одному з найбільш радіоактивно забруднених і постраждалих в Україні від аварії на Чорнобильській АЕС.

Але вони вперто йдуть по життю, долаючи разом всі його радощі та незгоди, йдуть з веселою жартівливою чи зажурно романтичною, але українською піснею…

Як сказав у розмові Ярослав Васильович: » Вихід збірки, на перший погляд, це звичайне явище, бо на таланти Україна не бідкається. Але непересічним явищем вихід цих альбомів робить інше – більше чотирнадцяти років ми, незалежні українці, шукаємо за допомогою наших можновладців свою національну ідею, хочемо самовизначитися в нових для нас умовах, щоб не втратити своєї самобутності, глибоко замислюємось над майбутнім Батьківщини та долею своїх дітей, духовності і моралі свого роду, родинних стосунків. А ми – родина Теплих, знайшли свою відповідь на те, що можна залишити в спадок своїм нащадкам. Тому вихід у світ цих альбомів важливий, напевне, не стільки з музичної точки зору, стільки з національної та духовної. Люди старшого та середнього віку, співаючи традиційні пісні на святах, весіллях, хрестинах, в побуті підтримують стійкість народної пісенної творчості. І справжній автентичний народний спів, на мою думку, не втрачаючи самобутніх рис, може існувати тільки в етнічному природному середовищі…

Ще один важливий аспект. Ми хотіли привернути увагу спільноти до проблем найзахіднішої етнічної групи українства, викликати інтерес до її культури, саме тут, в центрі та на сході України. І тішимося з того, що нам вдається це робити.

А чому ми назвали свої аудіоальбоми саме „Лемківське весілля”? А тому, що вважаємо це свято продовженням роду людського. Якщо народ святкує весілля, то скоро будуть родини, хрестини. А це означає, що народ не вмирає, він живе, він оновлюється, і він крокує у майбутнє… ”

В альбомах «Лемківське Весілля – 1″ та «Лемківське весілля -3″; родинний дует, поряд з популярним і понині серед лемків піснями, відтворив, реанімував вже давно забуті і практично втрачені.

Оновлюється народ, оновлюється і його музика. Другий та п’ятий альбоми цієї серії – це вже авторські альбоми сина співучої Лемківщини, композитора Ярослава Теплого на вірші сучасних українських поетів, зокрема, Галини Бовкун, Анатолія Шмалюка, Романа Петронговського, Анатолія Ядловського. Правда, в них вже відсутня лемківська говірка,

тексти загальноукраїнського звучання, але з погляду поетики, музичного стилю мають багато спільного з лемківською народною піснею, бо музика на вірші поетів написана вихованцем лемківської культури і лемком за походженням.

Вибране з трьох попередніх аудіоальбомів дуету «Червоне та чорне» та дві нових пісні про Лемківщину на слова лемківського поета з Івано-Франківська Анатолія Ядловського (одна з них на лемківській говірці) стали складовою аудіоальбому та CD » Лемківське Весілля. КРАЩЕ «.

Родинний дует „Червоне та Чорне” вибрав досить оптимальний, для нинішніх ринкових умов, варіант, щоб охопити найбільш широке коло слухачів та ознайомити їх з лемківською піснею. Їхня проста, на перший погляд, виконавча інтерпретація носить доступний для слухача танцювальний характер і вабить оптимістичним тонусом.

В 2003 році, Житомирською державною телерадіокомпанією було зазнято публіцистичний відеофільм про Валентину та Ярослава Теплих під назвою «КОЛІР ЛЕМКІВСЬКОЇ ДОЛІ», де через призму їхнього життя і творчості було висвітлено трагічну долю унікального українського субетносу – лемків. Фільм мав схвальну оцінку шанованого журі та критики на Міжнародному телекінофорумі «РАЗОМ» («FOREVER») в м. Ялті та отримав Приз і Диплом. В нагородному тексті було визнано велику роль лемків у становленні української державності.

В 2005 році побачив світ вже п’ятий аудіоальбом та компакт-диск дуету „Червоне та Чорне” під назвою „На весіллі українськім…”, котрий остаточно закріпив за композитором Ярославом Теплим , у колі науковців та шанувальників його творчості, славу „короля української сучасної весільної пісні”.

В тому ж знаменному для України році, в дні „Помаранчевої революції”, на майданах багатьох міст та сіл України з гучномовців лунали пісні дуету „Червоне та Чорне”. А їхня популярна і високопатріотична пісня „Будьмо !” брала в полон своєю Любов’ю до України і надихала людей Вірою та Надією на Майбутнє і на Торжество Справедливості..

Відлунням тих подій, у травні 2006 року, став новий аудіоальбом авторських пісень Ярослава Теплого – „Все буде добре ! ”. Він кардинально відрізняється від всіх попередніх своєю лірикою, інтимністю, сокровенністю і … непередбачуваністю творчих граней. Та й інакше і не могло би бути, бо присвятили цей альбом подружжя Валентина та Ярослав Теплі онукові Кристіану, невістці Єлизаветі та синові Олегу.

Бережне ставлення до народної пісенної спадщини ми спостерігаємо і у новій роботі колективу – CD „ Поліське весілля”. Після одного з прямих ефірів на ІІІ каналі Українського радіо – «Культура» – на адресу Ярослава Теплого надійшов лист з Бориспільщини, що на Київщині, в якому старенький дід-пенсіонер, надіслав тексти народних пісень, котрі він пам΄ятав ще від своєї мами і бабці і котрі тепер вже не виконуються. Тобто виходило, враховуючи вік автора листа, що пісням не менш як сто – стоп΄ятдесять років,а то й більше. На жаль, як висловився автор листа, музичного слуху у нього немає, але на пам΄ять ніколи не жалівся. Отож, прийшлося композитору та фольклористу Ярославу Теплому відновлювати мелодії цих старовинних і оригінальних пісень. Гадаю, йому це вдалося. Бо популярність альбому „ Поліське весілля” свідчить про те. До речі, у цей альбом увійшли добре знані два лемківських народних, як зараз кажуть, «хіти» – „ Ой, верше, мій верше” та „ Під облачком” (Під віконцем).

„ Червоне та Чорне: лемківської долі кольори”…Саме така назва у першого, за роки незалежності України, музичного фільму, знятого Валентиною та Ярославом Теплими. Вони не пішли шляхом створення окремих відеокліпів як це роблять інші виконавці, а об΄єднали поезіями Богдана-Ігоря Антонича, Бориса Демківа та інших 11 майстерно знятих оператором Олександром Коломійцем відеокліпів. У цьому фільмі панує гармонія слова, музики і природи. Це треба просто бачити.

Валентина та Ярослав Теплі приймають участь у багатьох доброчинах. Повінь на Західній Україні 2007 року, потреба інших людей не тільки у моральній, а матеріальній підтримці, підштовхнула їх до більш організованої і цивілізованої форми надання допомоги – до створення Благодійного Фонду „Ангели Добра України”, котрий є міжрегіональним.

Житомир – то не Львів, Тернопіль, Торонто чи Чикаго, і навіть не Київ, де існують громадські об’єднання етнічних українців, котрі були депортовані із Закерзоння, де є можливість людського спілкування в своєму колі, і, відповідно, є потребованість у духовному. «ЧЕРВОНЕ ТА ЧОРНЕ» ж – своєрідний «лемківський анклав» на Поліссі, котрий існує в автономному режимі і на повному самозабезпеченні.

В творчих планах дуету – створення Українського лемківського театру пісні, концертна діяльність, запис нових пісень та вихід у світ нових аудіоальбомів. Але відсутність державної і фінансової підтримки стримують втілення цих творчих задумів.

На моє питання „ В чому сенс їхнього творчого життя та ще й в таких складних і невизначених умовах ?”, Ярослав відповів: „ Смисл життя, до того ж творчого, є завжди і в усьому. А нашого ? МИ ПРОСТО СВОЄЮ ТВОРЧІСТЮ НЕ ДАЄМО НАРОДУ ЗАБУТИ, ЩО ВІН БЕЗСМЕРТНИЙ ”.

Валентина та Ярослав Теплі щедро дарують неоціненні смарагди зі своєї пісенної родинної скарбниці, залишаються вірними своїй життєвій меті, своєму покликанню – відроджувати, зберігати, популяризувати, плекати українську лемківську народну пісню, оновлювати її шляхом створення сучасної української лемківської пісні. Їхня подвижницька діяльність на цьому терені зробила їх знáковими постатями духовного відродження України.

Анатолій Шмалюк,
член Національної Спілки журналістів України